Антон Павлович Чехов (за матеріалом лекції Пронкевича О.В.)

Чехов, на відміну від інших драматургів, не перебуває під впливом Ібсена, хоча вони і функціонують одночасно в театрі.

  Перші твори – водивілі. Рання п’єса – пародійна. Чехов створює свою унікальну манеру: „Хай на сцені все буде так само складно і так само просто як у житті”. Першим наближенням до цього  принципу стала п’єса „Іванов”.

1887 – перша редакція, 1889 – друга. „Іванов” - п’єса про покоління нікчем, про інтелігенцію. Якщо говорити за Шоу, то це – ідеалісти, яким бракує прагматизму та реалізму. Вони уособлюють в собі покоління восьмидесятників, які стільки обіцяють, але нічого не роблять. Чехов вводить маркованого персонажа, що представляє покоління восьмидесятників, у п’єсу „Вишневий сад” – п’яницю, який читає вірші Некрасова.

  П’єса „Сутінки” – це свідомість втомленної людини. До початку дії головний герой не перебуває у депресії, він активний, успішний, тепер – ні. Його дружина – смертельно хвора єврейка. Узагалі, Чехов дуже тендітний до єврейського питання (цій темі присвячена п’єса „Скрипка Ротшильда”)

  Він кохав свою дружину, але тепер йому нудно. Надія з’являється, коли в нього закохується Саша Лебєдєва – молода дівчина. Він вбиває себе перед весіллям з нею, бо знає, що вб’є її.

  Чехов поступово звільнюється від штампів драматургії.

  У нього є тип персонажей-правдолюбців (Трофімов). Вони – догматики, вони вузькі та прямолінійні. Чехов вчить нас мислити ширше.

  „Вишневий сад” – твір дискусійний, у стилі Шоу. Є дві точки зору і обидві неприйнятні. Третя повинна бути у глядача. За жанром – це драма.

   Першим новаторським твором став „Чайка”. Постановка 1896 року закінчилась провалом. Публіка не сприймає, актори не можуть грати, актори не розуміють, як треба грати. 1898 року, 17 грудня, у Московскому театрі,при постановці Немировича-Данченка, п’єса приносить колосальний успіх. У п’єсі багато розмов про літературу, мало дій і “п’ять пудів кохання”. Кохання – це те, що може сприйматися тільки іронічно. Якщо у першому акті є рушниця, то в останньому – вона вистрелить. Вкінці Трєплєв застрілює себе, але ми цього не бачимо – тільки чуємо. Це є першим кроком подолання штампів: така важлива подія як самогубство – і глядач її не спостерігає, він тільки може здогадуватися, що відбулось насправді. Чехов набудував стільки любовних трикутників, щоб показати, що ці любовні трикутники не є рушійним механізмом інтриги.

  Особливості п’єси „Чайка”: немає головного героя, чайка з’являється як жертва, Ніна Заречна і Трєплєв – це рибки, все інше кодло – то хижі чайки; узагалі категорію головного героя не можна застосовувати до Чехова, бо він створює іншу організацію – ансамбль; немає протиставлення одних персонажів – іншим; немає статусів – всі вони однаково безсильні перед життям; видима протилежність при захованій схожості – це основа чехівського конфлікту; немає інтриги – п’єса абсолютно передбачувана. Всі найважливіші події винесені за межі сцени: діяльність Ніни як актриси, самогубство Трєплєва, смерть дитини. Чехов відмовляється від зовнішньої дії. Висувається новий спосіб побудови сюжету. Він робить не сюжет, а синхронні дії персонажів. Всі не чують одне одного, але ми відчуваємо єдність настрою. Прозовий діалог збагачує лейтмотиви.

 „Вишневий сад”. Особливості: немає головного героя; Яша-Дуняша заримовані неспроста: їх кохання – це пародія; Фірс постійно проголошує про те, як гарно було колись, коли вони були рабами; відбувається оречевлення: Фірса як річ забувають у будинку; Яша – це цілий культурний тип, він застряг у культурному шоці по приїзду з Франції. Конфлікт стає філософським: вплив часу на персонажів робить їх схожими, час псує кожного з них. Кожен герой тавтологічно говорить про своє минуле. Сімєонов-Піщик шукає кошти, Трофімов викриває і засуджує, Ранєвська згадує про свого коханого в Парижі. Всі вони заперечують, що змінюються. Насправді, час їх „опускає”. Але не час винний – людина сама несе відповідальність. Їх об’єднує ілюзорна незмінність. Як і у „Чайці” важливі події є, але вони відбуваються поза сценою. Це проговорює один Яша. Парижський коханець – за сценою, ярославська бабуся – остання надія – теж там.

  П’єса переповнена колосальним психологічним напруженням. Наприклад, виникає через діалог, залізно зв’язаний за лейтмотивами. Це непорозуміння людей, пов’язаних спільним болем. У „Чайці” репліка, яка позначає мовчання зустрічається втричі частіше ніж в інших драматургів. Авторські ремарки підкреслюють іронічні аспекти п’єси.

  П’єса жанрово дуже складна. Вона позначена Чеховим як трагіфарс, як комедія (падіння зі сходів, переїдання за столом). Кажуть, що ця п’єса – мінімодель російського суспільства. Ранєвська, Гаєв, Фірс – голоси минулого. Ранєвська хоче забути своє минуле. Вона – така собі zombie girl. Її чоловік помер від (!)шампанського. Гаєв проїв свій статок на „леденцах”.

  Російське минуле (рабство) – це негативна пам’ять. Минуле треба знищити. Вишневий сад треба знищити. Але нам не подобається спосіб знищення. Сокирами. Це варварство.

  „Вишневий сад” – це п’єса-апофеоз. Фіналу бути не може. Фінал відкритий. Це емоційний камертон, це радість повернення додому, спогади. Це символ перемоги раба над паном. І в кінці тільки чується, як рубають вишневий сад..

                                                                                                             Диана Мак