понедельник, 20 июня 2011 г.

Бернард Шоу, Моріс Метерлінк (за матеріалом лекції Пронкевича О.В.)



   Джордж Бернард Шоу пережив дві світові війни. Він – провокатор, що сам сформував свою особистість. Він створює парадоксальний інтелектуальний театр, який ставив під сумнів здобутки людства. Рано виявляє політичну і критичну ангажованість, що стає в майбутньому передумовою становлення Шоу як реформатора. Дуже сильний вплив має на драматурга Ібсен. Але Бернард Шоу створює власний театр. Починає він з нарису „Квітесенція ібсенізму”, де водночас є виклад його власної теорії. Головне досягнення Ібсена, за Шоу, – створення критичного театру. Слабкою стороною є те, що Ібсен не створив ідеального героя – такого героя, який міг би стати взірцем для всіх.
   Ідеалісти – це люди, що живуть фальшивими ідеалами, і театр повинен позбавитись цього. Потрібно створити персонажів з реалістичними переконаннями, тобто аскетичних персонажів. Театр повинен слугувати дискусією. Є зав’язка та розвиток дії, розв’язки немає – замість неї відбувається дискусія.
  Одним з переконань Шоу було те, що людині треба розбити серце для того, щоб вона навчилась думати. Серце виступає символом сентиментального типу свідомості.
   Проблема жанру виливається в таких характеристиках: автор драми поводить себе як автор роману, вводячи довгі ремарки; театр виступає як елемент непрямої пропаганди.
  Усього за життя створив 58 п’єс. Першою була – „Будинок вдівця”. „Дім, де розбиваються серця” уособлює його власну сім’ю, яка далеко не бавила Бернарда Шоу щасливим дитинством.
   Моріс Метерлінк – бельгійський драматург. Він  намагається створити театр з магічною функцією, театр, який орієнтувався б на підсвідоме. Драма Метерлінка просичена символізмом, спілкуванням з вічністю, з невідомим.
  П'єса "Принцеса Мален" стає точкою для формування символістської естетики й поетики Метерлінка. В ранній період творчості він вводить елемент втручання долі в ті ситуації, де присутній любовний трикутник.
   Театр Метерлінка – це "театр статичний", це  "театр мовчання", тому що його учасники не стільки розмовляють один з одним, скільки вслухуються в себе, виявляючи свій стан у лаконічних, нервових, музичних репліках. Вони певним чином настроюють глядача, викликають у нього наростаюче почуття страху перед невідомим. Театр Метерлінка – це "театр смерті, очікування", це приречене очікування таємничого, невідворотної смерті. У своїй драмі автор створює зовнішню інтригу.
  На початку 90-х Метерлінк захоплюється творами містиків, таких як Рейсбург та ін.
Сокральне ствалення до життя проявляється у Моріса в переконанні, що все у світі має своє виключне значення.
  На сцені метерлінкського театру панує еклетика за рахунок різноманітності персоніжів. Щастя, за Морісом Метерлінком, – це вміння віддавати те, що тобі не належить.

  


Діана Мак

Комментариев нет:

Отправить комментарий