понедельник, 20 июня 2011 г.

Генрік Ібсен та «нова драма» (за матеріалом лекції Пронкевича О.В.)



В середині 19ст. театр в Європі мав роль розваги. Театр не ставив перед собою великих філософських проблем. Популярними були «добре зроблені» пєси. Наприклад, любовні історії з ретельно продуманою інтригою. Все для забави. Але ж суспільство розвивається, трансформує. І театр починає сприйматися як анахронізм. Театру теж потрібна трансформація. Першим за це береться норвезький драматург Генрік Ібсен. Він започатковує процес оновлення драматургії, створювання так званої «нової драми».  Хоча доречно буде зазначити, що третій жанр драматургії – драму сформували ще у 18 ст.  Дені Дідро, Готгольд Лессінг. Але саме Ібсен синтезує доробки своїх попередників, принципово реформуючи їх драматургію, і створює саме таку п’єсу, яка подобається публіці. Наприклад, навколо п’єси «Ляльковий дім» відбувається ажіотаж. Одразу після постановки чиняться палкі дискусії, Ібсена звинувачують в підриві суспільних цінностей.
  Ібсен використовує елементи реалізму.  Драматург перебуває під значним впливом натуралістичного мистецтва. Критики відносять його твори до трагікомедії.
  Дуже важливою відмінністю Ібсена є те, що усі п’єси починаються з видимості щастя, у результаті твір закінчується руйнацією. Розв'язка не є розв'язанням проблем, а є їхньою постановкою. Це є ще одною ознакою драми Ібсена - відкритий фінал. Драматична колізія не закінчується – вона тільки починає розвиватися.
   За Ібсеном, п’єси повинні спричиняти переговори після їх постановки. Складові елементи будь-якої п’єси – це конфлікти.  «Нову ібсенівську драму» починають наслідувати такі драматурги як Гауптман, Шоу, Стріндберг, Метерлінк, Чехов, Толстой.
  Коли Генрік Ібсен починає свою літературну кар’єру, пише він норвезькою. Цієї мови в Європі тоді ніхто не знав. З переїздом до Німеччини, твори перекладаються на німецьку мову, і це допомагає заробити йому популярність. Освіту отримує Ібсен самотужки, працює помічником в аптекаря. На піку своєї кар’єри стає директором Норвезького національного театру. В цей момент Ібсен одружується: він був генієм, вона – його вдачею.
   На початку 60-х років Генрік Ібсен розчаровується в скандинавському русі. Він стає ворогом народу, вимушений покинути Норвегію.
   Ібсен був переконаний, що завдання літератури – це постійна боротьба з тролями, тобто з самим собою. Щоб захиститися від самої себе, за Ібсеном, людина використовує «парасольку», щоб прикриватися, наприклад, богом та іншими маскувальниками наших комплексів.
  Найвідоміша п’єса Генріка Ібсена – «Пер Гюнт». П’єса про людину порожнечі, про людину без внутрішнього світу. Саме з «Пер Гюнту»  починається період «нової драми». Персонажі починають розмовляти прозою. Переживання персонажів стають динамічними, не натягнутими саме за рахунок прозаїчної форми. Повністю змінюється стиль Ібсена, але не ідеї. Піднімаються проблеми індивіда і суспільства. Ібсен наголошує, що його п’ єси в першу чергу філософські, а потім вже соціальні. Чому доля крива? Тому що вона одноока. Й до того ж, завжди ходить по колу.
   Після соціальних п’єс з’являються символічні зародки. «Чи може людина існувати поза брехнею?» Таке питання постає в його драмі «Дика качка». «Брехня заради спасіння» – улюблений мотив Ібсена. Одною з головних ідей є світло. Світло – це і є існування поза брехнею. Одна з тем, що цікавить драматурга – влада минулого. Він перетворює драматургію на комплекс провини.
  Прожив Генрік Ібсен довге життя, з 1828 до 1906. Останні п’єси творчого шляху – дуже складні. На початку 90-х років повертається до Норвегії і живе там до самої смерті.


                                                                     Діана Мак

Комментариев нет:

Отправить комментарий